Алла Сизова-Скробко,
USA.Spokane.
Пишу песни,стихи сколько себя помню.Люблю Иисуса Христа.Он мое счастье и смысл моей жизни.Рада узнать,что в наше время так мого талантивых людей.Рада с вами познакомиться.Мои другие стихи можно http://www.stihi.ru/avtor/9alla прочитать здесь. сайт автора:личная страница
Прочитано 4442 раза. Голосов 7. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
За днями, дни летят крутой поземкой,
Все растворят, умчавшись в стужи даль..
Миг суеты, как взгляд у незнакомки,
Пронзит своей холодностью, как сталь...
Прекрасно ваше вдохновение, милейшая Алла, дарующее нам вдохновение.
Без вашего разрешения выставил вашу песню Счастье из Альбома Крылья на своем сайте ИРГО в рубрике творчество в конце "Сегодня — день объятий! А завтра?" Если нельзя, сразу уберу!!! Дайте знать, пож. Благословений! Комментарий автора: Конечно можно!))) Всем кто хочет петь,скачать,выставить где-то песни- разрешаю заранее.Во славу Любимого и Любящего Бога!
bekchi
2010-01-24 18:14:16
Спасибо. Благословений!
Света
2010-02-20 02:49:35
Прекрасно! спасибо, Алла, за твою поезию.
Женя Блох
2010-06-26 19:17:09
Алочка,почему так малочко пишешь нам стихов?Я переехала в другой город,есть проблема с компом.Старый большой,а кв. маленькая.Вот полбзуясь случаем немного прогулялась и встретилась с тобой.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
